Роман «Зайчик» та продовження «Ми тебе любимо, Зайчику»: темна академічна казка Культовий роман «Зайчик» знайомить із Самантою Гезер Меккі, яку всі називають Сем. Вона навчається на магістерській програмі з літератури у Ворренському університеті, що має репутацію найвинятковішої, і отримує там стипендію. Дівчина почувається самотньою аутсайдеркою, тож несподівано потрапляє під вплив компанії лячно-милих багатійок. Вони називають себе Зайчиками. Запрошення на Салон непристойностей стає для героїні першим кроком углиб темної кролячої нори. Так вона опиняється в сюрреалістичному світі позааудиторних майстерень Зайчиків, де створюються страхітливі витвори, а їхні наслідки бувають фатальними. Сюжет книги «Ми тебе любимо, Зайчику» Друга частина починається тоді, коли Сем уже видала свій перший роман, а критики зустріли його схвально. Під час чергової презентації в межах туру авторку викрадають колишні закляті подруги. Вони розлючені тим, як вона зобразила їх у власній книжці. Тепер Сем змушена не говорити, а слухати. Настав час почути версію подій від самих Зайчиків, і разом із героїнею цю історію сприймає читач. Історія Зайчиків їхніми голосами Зайчики по черзі беруть до рук сокиру й розповідають свою частину історії. Вони переповідають, як склався їхній союз і як відкрилися незвичайні творчі сили. Окремо розповідається про фантасмагоричну пригоду, пов'язану з появою першого творіння. Під час цих розповідей Сем сидить зв'язана, з кляпом у роті. Разом із нею читач вирушає в лиховісно-п'янку мандрівку до серця темної академії. Жанр і особливості оповіді Книга постає як казка-слешер, що досліджує диво і жах акту творення. Творчий процес у ній показано водночас і як чудо, і як щось моторошне. Особливе місце в тексті посідає чоловічий голос Зайчика-творіння. Химерний стиль його оповіді, за описом, ще довго відлунює в голові після прочитання.